Виховна робота

      
 День писемності та мови

« Мово рідна, світи в нашім домі!..»

21 лютого - Міжнародний день рідної мови

Мета: ознайомити учнів із скарбами української мови, виховувати почуття патріотизму і гордості.

Обладнання: святкова газета, присвячена Дню рідної мови (21 лютого); стенд-виставка книг про розвиток української мови; добірка поезій та висловлювання про мову; словники української мови; виставка кращих учнівських творів та малюнків.

Моїм народом в тризуб закодовані,

Ви — триєдина сила, духу вись:

Пречисте хато, пісне й рідна мово!

Хто має вас, той вже не загубивсь.

Л. Степовичка

Мова росте разом із душею народу.

І. Франко

Мова - генофонд культури

О. Гончар

Без мови нашої, юначе,

народу нашого нема.

В. Сосюра

ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ

 Ведуча1: Доброго дня вам, шановні добродії! (Слайд 1)Дорогі учні, учителі, шанувальники рідного слова! Щиро вітаємо вас на святі української мови(Слайд 2 ) «Мово рідна, світи в нашім домі!..». Для кожного народу дорога його мова, а нам, українцям, найближча до серця мова українська .  Із сивої давнини бере початок вона.  (Слайд 3)  Мова – то цілюще джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає од спраги. Мова – то найперша ознака нації. ( слайд 4) Є мова – є і держава, є народ. Є мова – є і пам'ять про наше минуле, наших дідів-прадідів.

Ведуча2: (Слайд 5) За рішенням ЮНЕСКО 21 лютого всі народи землі відзначатимуть відтепер Міжнародний день рідної мови.

 Ведуча1: Зараз це свято крокує по всій планеті, і кожен громадянин будь – якої країни ще більше відчуває свою приналежність до свого народу, народності, нації.

 Ведуча2: (Слайд 6)Мова – це той інструмент, який єднає націю, народність, народ до єдиного цілого. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати.

(Слайд 7)

 Читець 1                            Здрастуй, Слово, українська мово,

Здрастуй на межі тисячоліть!

Квітни калиново й барвінково,

запашна вічнозелена віть!

Мовна зоряна світобудово,

Ворог твій −шовіністична тьма.

Зникне десь одна-єдина мова −

І уже гармонії нема.

Тож несімо естафету гідно:

В ріднім слові — мир і благодать.

(Слайд 8)

Ми як скарб нетлінний мову рідну

Мусимо нащадкам передать.

Йди в тисячоліття, рідна мово,

До сердець і душ людських доходь.

Квітни калиново й барвінково,

Бо на те благословив Ґосподь:

 (Д. Білоус)   (Слайд 9)

Ведуча 1. 21 лютого — свято унікальне. Винятковість; його в тому, що воно є і спільним, і водночас вузько родинним для людей, яких об'єднала спільна історична доля в єдиний моноліт— народ. Це свято — День рідної мови.

 Ведуча 2. (слайд 10) У Святому Письмі сказано: «Спочатку було Слово». Для кожної людини воно завжди спочатку. Немає народу, байдужого до рідної мови, до своєї землі, тієї, на якій він народився й живе. Немає в жодній мові й нерідних слів. Батьківська хата, материнська мова, рідна земля — словосполучення, що несуть у собі величезний почуттєвий заряд. І нехай кожна доба, кожний народ наділяє образ своєї Вітчизни індивідуальними ознаками-атрибутами, мотив рідного слова в тому магнітному полі присутній постійно.

Читець 2 (слайд 11)

Хто любить, той легко вчить.

                   Якщо з українською мовою

                   В тебе, друже, не все гаразд,

                   Не вважай її примусовою,

                   Полюби, як весною ряст.

                   Примусова тим, хто цурається,

                   А хто любить, той легко вчить:

                   Все, як пишеться, в ній вимовляється, -

                   Все, як пісня, у ній звучить.

                   І журлива вона, й піднесена,

                   Тільки фальш для неї чужа.

                    В ній душа Шевченкова й Лесина,

                    І Франкова у ній душа.

                    Дорожи українською мовою,

                    Рідна мова – основа життя.

                    Хіба мати бува примусовою?

                    Непутящим бува дитя!

(Слайд 12)

Ведуча 1. Мова — одне з багатьох див, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію. Бувають такі ситуації, коли навіть звучання рідного слова стає причиною особливого душевного стану, емоційного збудження будь-якої людини, не кажучи вже про тих, хто наділений, емоційно-образним баченням світу. Тож нехай наші почуття на сьогоднішньому святі стануть не тільки емоційними, а і яскраво колоритними й незабутніми. (Слайд 13)

Звучить лірична українська мелодія(Слайд 14) («Два кольори», музика О. Білаша, сл. Д. Павличка).

Ведуча 2.  (Слайд 15) Народжується нове життя. Схилилась над колискою мати, і перші звуки колискової пісні, музика рідної мови переливаються в її кровинку. Пестливі, ніжні руки матері, її лагідний голос — то вже є спілкування, що дає імпульс розвиткові всіх можливостей маленького створіння, закладених у його генетичному коді, який існує в нейроклітинах людського мозку і генетично передається від батьків до дітей.

Ведуча 1. Через це спілкування створюється неповторний емоційний світ єднання поколінь, світ, у якому живе рідне слово. Дитина ще нескоро вимовить його, але в дитячу пам'ять уже влилися звуки рідної мови.

Група читців.  (відео «Країна починається з тебе»)

1-й учень                          

Якщо з українською мовою

В тебе, друже, не все гаразд,

Не вважай її примусовою,

Полюби, як весною ряст.

2-й учень

Примусова тим, хто цурається,

А хто любить, той легко вчить:

Все, як пишеться, в ній вимовляється, -

Все, як пісня, у ній звучить.

І журлива вона, й піднесена,

тільки фальш для неї чужа.

В ній душа Шевченкова й Лесина,

І Франкова у ній душа.

Конец формы

3-й учень

Моя ти — пісня, сила і відвага,

Моє вселюдське й мамине ім'я.

Тобою палахтить душа моя,

Втішається тобою серця спрага.

(Д. Павличко)

  4-й учень

Все в тобі з'єдналося, злилося -

Як і помістилося в одній!

Шепіт зачарований колосся,

Поклик із катами на двобій.

 (В. Симоненко)

5-й учень О рідне слово, хто без тебе я?

Німий жебрак, старцюючий бродяга,

Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,

Прах, купа жалюгідного рам'я.

(Д. Павличко)

  6-й учень

Молюся нашій пресвятій Покрові —

Благослови і пера, і шаблі!

Бо лиш народи, явлені у Слові,

Достойно жити можуть на землі.

(Л. Костенко) (Слайд 16, 17 )

У виконанні учениці звучить пісня «Це моя земля». Муз. I. Остапенко, сл. 0. Ткач.

 Ведуча 2.  (Слайд 18) З далеких докняжих часів витікає наша мовна традиція, а в період держави Київської Русі наше слово сягнуло державного творення: було відкрите не лише для близьких сусідів, а й для найвіддаленіших земель, збагачувалося іншими мовами й збагачувало їх.

Ведуча 1. Його розвитку не могли зашкодити чвари й усобиці, феодальна роздробленість і навіть багатовікове монгольське татарське нашестя. Гідно подиву, що його не стяла шабля, не затоптали в болото кінські копита, що воно не розвіялося у вихор навальних орд, а залишилося сіллю землі й народу.

Ведуча 2. Ознаки української мови фіксуються в пам'ятках, починаючи з найдавніших джерел, датованих XIст., а без посереднім джерелом української, як і інших слов'янських мов виступає праслов'янська мова.

Ведуча 1. Горіли хроніки, храми і святі книги, а слово вийшло з вогню як заповіт. Гнане, принижене й занапащене, воно ніколи не відчувало себе як у полоні-бозвиході. Воно начебто чекало великої пори, і вона прийшла: волика нора формування нації – XVI-XVII ст.

Ведуча 2. Усе прийшло в досі нечуваний і небачений рух −повстала освіта, ширилася наука, збагачувалася культура. Народні братства творили єдиний національний фронт. Слово пізнало еллінську й римську філософію і поетику, систему Коперника; воно стало демократичним і непоборним, як республіка Запорозька Січ, і прекрасним, як козацьке бароко. Цілком природно, що вияв його сили — національної самосвідомості — збігаєтьсяз вибухом визвольних змагань за національну й соціальну справедливість і свободу.

Ведуча 1. Виникають друкарні, видаються навчальні посібники, наукові трактати, літературні й публіцистичні твори. У другій половині XVII століття налічується 24 друкарні по всій Україні. Свобода слова була невід'ємним нравом людини, як і право на життя. Українському слову, охрещеному мечем і вогнем у визвольній війні з польським панством, здавалося, не страшні ніякі тернисті шляхи попереду. Якщо Богдан Хмельницький був батьком нації, то її матір'ю була мова.

Ведуча 2. ( Слайд 19) 1798 рік. «Енеїда» І. П. Котляревського засвідчила, що жива українська мова має право на книжне літературне користування.

2-й ведучий (Слайд 20)

Будеш, батьку, панувати. Доки живуть люди, Доки сонце в небі сяє, Тебе не забудуть.

Так оцінить Т. Шевченко творчість нашого земляка, родоначальника української мови. Адже знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою, всупереч тогочасній традиції використання в книгодрукуванні книжної української мови, хоч її  функціонування поступово ущільнювалося й зводилося нанівець царськими заборонами на українське слово.

Учень читає уривок із поезії М. Рильського «Рідна мова».

Цареві блазні і кати,

Раби на розум і на вдачу,

В ярмо хотіли запрягти

Її, як дух степів, гарячу,

І осліпити й повести

На місце торжища незрячу,

Хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги поламати.

Топтали під шалений крик,

В'язнили, кидали за грати,

Зробить калікою з калік

Тебе хотіли, рідна мати.

Ти вся порубана була,

Як Федір у стену безрідний,

І волочила два крила

Під царських маршів тупіт мідний,−

Але свій дух велично-гідний,

Як житнє зерно, берегла.

І цвіт весняний — літній овоч

На дереві життя давав,

І Пушкінові Максимович

Пісні вкраїнські позичав,

І досміявсь Іван Петрович —

Тарас Григорович повстав.

1-й ведучий.  (Слайд 21) 1840 рік. Уперше виходить друком «Кобзар Т. Шевченка. Українська літературна мова стає на важкий, але плідний шлях розвитку і нормативної стабілізації; на цьому шлях були і перепони, і заборони, і кров та сльози найкращих сині

Ведуча 2. Узятий головним постулатом сентенцію «коли буде багато мов, то піде смута по землі», московські цензори виправляли книжки українських авторів, уніфікуючи мову на московський зразок.

 Звучить мелодія пісні «Реве та стогне Дніпр широкий».

1-й ведучий. Почата ця чорна справа Петром І, який методично запроваджував централізовані утиски, жорстоко винищуючи козаків і селян, поглиблював духовний геноцид.

Учні зачитують трагічні дати в історичному календарі української мови

(Слайд 22)

1720 рік — російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.

1766 рік — видано розпорядження Російської церкви про ворону друкувати книги в Києво-Печерській лаврі без попередньої московської цензури.

1769 рік — видано розпорядження Російської церкви про вилучення в населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.

(Слайд 23)  1775 рік — зруйновано Запорозьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

1862 рік — закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.

1863 рік — указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

(Слайд 24)  1876 рік — указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот українських пісень.

1884 рік — закрито всі українські театри.

1908 рік — уся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою, «могущей вызватьпоследствия, угрожающие спокойствию и безопасности Российской империи».

(Слайд 25) 1914 рік — російський дар Микола II ліквідовує українську пресу — газети і журнали.

1938 рік - сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

1983 рік — видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови в школах і поділ класів на 2 групи російські та українські. Це призвело до того, що багато українців стали ігнорувати рідну мову.

1989 рік — видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську було відсунуто на третій план. Криваві жнива такої мовної політики, яка проводилась в Україні, нагадують про себе й сьогодні.

( слайд 26)  Ведуча 2. Рідне наше слово! Не раз розіп'яте па історичних Голгофах, ніби навмисне було обране для мук і випробувань. На захист рідного слова поставали Іван Франко, Леся Українка, Борис Грінченко, Микола Куліш, Олександр Олесь... Тих, хто зберіг рідну мову в страшні часи лихоліть, було набагато більше, ніж тих, які своєю байдужістю мовчки відправляли її у вічне небуття.

Ведуча 1. Після Котляревського Т. Шевченко відшліфував нашу мову – дорогоцінний діамант нашого народу. Л Володимир Самійленко прекрасно про це сказав у вірші «Мова», присвяченому Тарасу Шевченку.

(Слайд 27) Учень      До рідного слова торкаюсь душею…   (Віктор Геращенко)

До рідного слова торкаюсь душею,

 Боюсь очорнити чи зрадить його.

 З цих слів наша мова, пишаємось нею –

 Це музика й пісня народу мого.

Без неї не зміг би на світі прожити,

 Не зміг би помітить земної краси,

 Не чув би й не бачив, як шепчеться жито,

 З якого стікають краплинки роси.

Вона – джерело й найчистіша криниця,

 З якої черпаю натхнення й снагу.

 Вона кришталево дзвенить і іскриться,

 Я нею тамую духовну жагу.

У шелесті трав, у цвітінні калини

 Я чую цю мову у сні й наяву.

 Вона в моїм серці, – це вся Україна,

 Я дихаю нею, я нею живу!

                           

(Слайд 28) 1-й ведучий. Мова... Співуча й натхненна, гнана й переслідувана, принижувана й охрещена «холопською», вона була, є і буде коренем народу. Витерпівши страшне лихоліття, тортури, перегорівши, як криця, дійшла до нас загартованою і мужньою. Однак боротьба за рідну мову ще триває.

2-й ведучий. Сьогодні мало визнання того, що український народ нарешті зрозумів: Українська держава — це він сам, це » громадяни, яким треба активно включитись у державотворчий процес і працювати для утвердження державності й порядку, духовності й національної самоповаги на своїй землі, у своїй господі.

1-й ведучий. Згадаймо відому історію про Вавилонську вежу? Будівничих об'єднувала спільна мета й одна мова, вони працювали злагоджено й уміло. Коли було змішано їхні мови, люди перестали розуміти одне одного й змушені були припинити свою роботу.

(Слайд 29) 2-га ведуча. Усім нам слід зрозуміти, що збудувати вільну й незалежну Україну зможуть лише люди, об'єднані однією мсто і материнською мовою. Якщо ми будемо роз'єднані й багатомовні то можемо опинитися перед руїнами.

1-ша ведуча. Мова об'єднує. Мудрі люди знали це в давні часи, знають і сьогодні. Проте дивує, що значна частина населення України, зокрема Півдня і Сходу, не знає або не хоче знати ніякої правди про злочини, які чинила не один десяток років диктаторська влада: голодомори, масові арешти, розстріли, депортації, винищення найкращих синів і дочок України — інтелігенції, священиків, працьовитих хліборобів, усіх патріотів, хто б вонине були; про русифікацію нашого народу...

(Слайд 30) 2-га ведуча. Людина має завжди пам'ятати, звідки вона дом, де її коріння, знати історію свого народу, його мову. Знання мови народу, серед якого ти живеш,— ознака культурної, освіченої людини, знання рідної мови — священний обов'язок кожного.

( звучить пісня «Це край, де я родилась і живу»)

1-й ведучий. Не втратили, на жаль, сьогодні актуальності гнівні слова Т. Шевченка, звернені до совісті своїх земляків:

І всі мови Слов'янського люду —

Всі знаєте..

А своєї

Дастьбі...

Колись будем і по-своему глаголить...

2-га ведуча. Усім манкуртам, доморощеним і чужим, нагадаємо слова Сидора Воробкевича:

Хто горнеться до чужого,

Того Бог карає;

Свої його цураються,

В хату не пускають.

( ролик 21 лютого – Міжнародний день рідної мови)

1-ша ведуча. Сторінка українізації 20-х років XX ст. перегорнута історією. Проте викликає захоплення факт, якою ж, справді, має бути могутньою, багатою, живучою мова, щоб вижити в багатовікову епоху царських заборон, а також у сімдесятирічну добу більшовицького розбою, головною ідеєю якого було геноцидне злиття націй і мов!

Ведуча 2. Сьогодні українська мова функціонує як державна мова України й національна мова українського народу. Поза межами України українська мова в усній формі поширена в Росії, Молдові, Білорусі, Казахстані. Крім того, українською мовою послуговуються українці в Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Сербії, Хорватії, Угорщині, США, Канаді, країнах Латинської Америки, Австралії.

1-ша ведуча. 1991 року Україна стала незалежною державою. У статті 10 Конституції України, яку було прийнято 1998 року, стверджується: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України»

1-й читець                         Як довго ждали ми своєї волі слова,

 і ось воно співа, бринить.

Бринить, співає наша мова,

Чарує, тішить і п'янить.

Як довго ждали ми...

Уклін чолом народу,

Що рідну мову нам зберіг.

Зберіг в таку страшну негоду,

Коли він сам стоять не міг.

(О. Олесь)

2-й читець

Як нема без зірок небозводу,

Як блакиті без неба нема,

Так і мови нема без народу,

і народу без мови нема.

Для народу свойого велика

Кожна з мов, як творіння вінець,

Люд без мови — то глина безлика,

Без'язика отара овець.

(В. Забаштанський)

Ведуча 1                    Мова наша — більше, аніж мова.

Щось хотіла висловить природа

Нашою появою на світ.

(В. Базилевський)

2-га ведуча. У 1848 році під враженням почутої одного разу ввечері на Кос-Аралі української пісні, яку співав матрос-українець, великий Кобзар написав:

Ну, що б, здавалося, слова?

Слова та голос — більш нічого.

 А серце б'ється, ожива,

Як їх почує...

1-ша ведуча. Я переконана, що немає жодного справжнього українця, який би не був зачарований мелодійною, душевною українською народною піснею. Як не згадати слова Павла Тичини: «Наша мова — як чарівна пісня, що вміщає в собі і палку любов до вітчизни, і ярий гнів до ворогів, і волелюбнії думи народні, і ніжні запахи рідної землі. А пісня — це найдобірніша, найвиразніша мова».

Ведуча 2. Мова — де показник культури людини. Недаремно кажуть: «Заговори, щоб я тебе побачив». На жаль, не так багато сьогодні людей, які досконало володіють рідною мовою. Причиною цієї прикрості є суржик, який утворився в результаті злиття української й російської мов і засмічує й поганить одну з найкрасивіших мов світу.

1-й учень                            Як парость виноградної лози

Плекайте мову.

Пильно й ненастанно

Політь бур'ян.

Чистіше від сльози

Вона хай буде.

Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм життям...

(М. Рильський)

2-й учень                          

Які чудесні барви у нашій рідній мові,

Які відтінки різні від Сейму аж по Сян!

У Києві говорять інакше, ніж у, Львові,-

І чорногуз, і бусол, лелека і боцян...

(Д. Білоус)

1-ша ведуча

Під синій небом України

Зазолотилися жита,

У чулім серці воєдино

З'єдналася палітра та.

Бо це дано нам споконвіку —

Душею, ідо не любить крику,

Єднати землю й небеса.

Ведуча 2

Дай нам, Боже, сили і снаги,

Щоб цвіли Дніпровські береги,

Щоб жили гуртом, не поодинці

На землі щасливі українці.

1-ша ведуча

Щоб ми з вершин Чернечої крутизни

Нарешті не лукавили Вітчизні

Ні власній, ані братовій— довік.

Пречиста мово, слово світанкове,

Зламай злочено ковані підкови,

Яви нам в душі свій пречистий лик!

(Михайло Шевченко)

2- ведуча

Я на рідній мові друзям щастя зичу.

Хай добро хлібину кожному несе.

У гостинну хату всіх покличу,

І вони, я певний, зрозуміють слово,

Де матусі ласка, батькове тепло,

Де вкраїнська мова пахне барвінково,

Де вкраїнська пісня розправля крило.

(Слайд 31)

1-а ведуча

Рідне слово моє — в нім озвуться віки,

Рідне слово моє — і крізь хмари сія.

2-га ведуча

Словом вишию день — простелю рушники,

А на тих рушниках Україна моя.

1-а ведуча:   А тепер – трохи гумору. Послухайте гуморески           Павла  Глазового.

 Учень:    (Слайд 32)       

                    Гоголь і Шевченко
                Ходив Гоголь по столиці

                В циліндрі блискучому.

                Прислухався, як дітей ми

                І студентів учимо.

                А в саду Шевченківськім

                До пізнього часу

                Про свою екскурсію

               Повідав  Тарасу:

-        Обійшов незримо я

 Всі аудиторії –

Кафедри словесності,

Кафедри історії,

Хімії і фізики,

Етики й естетики,

І цієї, як її?-

Навіть кібернетики.

Учать всіх по – руському,

Часом по – англійському,

І лише подекуди

По – малоросійському.

Поміж професурою

І межи студентами

Щирі малороси

Стали рудиментами.

Прочії вважають,

Що вкраїнській нації

Вчитися по – своєму

Вже немає рації.

Микола Васильович

Говорив піднесено,

Сипав афоризмами,

Усміхався весело.

І сказав Шевченко,

Засмучений дуже:

«Ти смієшся, а я плачу,

Великій мій друже»

(Слайд 33)  2-а ведуча: Рідна мова! Запашна, співуча, милозвучна, гнучка, сповнена музики і квіткових пахощів, вона встала з колін, як піднялася й наша Україна.

 1-а ведуча:  Україна та її культура святкують своє відродження. Проголошення незалежності дало можливість українській культурі зайняти належне їй місце.

2-а ведуча Тож збережімо духовний заповіт наших поетів любити свою землю, любити рідно слово, як зберегли нам наші батьки й діди рідну мову в страшні часи лихоліть.

(Слайд 34)

 1-а ведуча. Адже ми хочемо, щоб нас поважали, а для цього, як писав Борис Грінченко, насамперед треба бути українцями «думкою, мовою, ділом».

2-а ведуча. Рідна мова стосується насамперед виховання людської особистості, виховання самоповаги, національної самосвідомості, без них не може бути справжнього, а не паперового патріотизму. Адже «я»,— писав російський письменник М. Пришвін,— можна сказати тільки рідною мовою».

Відеоролик 21 лютого – Міжнародний день рідної мови

Сценарій свята, присвяченого Дню української писемності та мови

Мета. Виховувати любов до рідної мови, прагнення розвивати її надалі, збагачувати, шанувати, зберігати її, мов коштовний скарб.

Голос диктора (на фоні тихої музики)

Спочатку було Слово…

Крізь  темряву й хаос

Воно, як вічне диво,

Над світом піднялось.

І стало Слово світлом

Посеред ночі й тьми.

У слові все розквітло,

Із Слова вийшли – ми.

 Голос  диктора-жінки (на фоні тихої музики)

Йшли віки. І були українці.

І сотворилося Слово українське.

І як сталося так, то сказало собі Слово по-своєму

І благословилося.

І прилетіли птиці,

І вродилася калина,

І було солодко,

І було гірко…

І стало все називатися –

І земля, і матір, і Вітчизна –

По-вкраїнському.

1.      Купана, цілована хвилями Дніпровими...

2.      Люблена, голублена сивими дібровами…

3.      З пелюстка пахучого, з кореня цілющого.

4.      З сонця, рясту і води

5.      Сміху, радості, сльози –

Усі: НАША МОВА.

(Пісня         

 (Виходять 2 пари ведучих. 1пара одягнена у національний одяг, 2 – у сучасні ділові костюми)

1 укр. – Раді вітати шановних гостей у святковій залі!

2 укр. – Скільки розумних очей, скільки добрих посмішок, скільки світлих поглядів –і все це українці!

1 суч. – Мій край чудовий – Україна.

               Тут народились ти і я.

               Тут над ставком верба й калина,

                Чарівна пісня солов’я!

2 суч. – І найдорожче – рідна мова.

               Наснагу й силу нам дає.

               Нам стежку в світ дано топтати,

               Поки в нас рідна мова є!

1 укр. – Рідне слово! Скільки в тобі материнської лагідності і доброти, мудрості земної, закладеної ще славними предками вільнолюбними!

2 укр. – Скільки в тобі чарівних звуків і животворного трепету і вогню!

 1 суч. – 9 листопада, коли православна церква вшановує пам'ять преподобного Нестора Літописця, автора відомого літопису «Повість врем’яних літ», ми святкуємо День української писемності і мови.

2 суч. – Із сивої глибини віків бере початок наша мова. Тернистим був її шлях до загального визнання. Чимало знущань нелюдських, поневолень, ганьби винесла вона на тому шляху. Перегорнемо декілька сторінок цього скорботного, але повчального календаря.

Голос диктора: Кирило і Мефодій – славнозвісні просвітителі, творці слов’янської абетки, проповідники християнства, перші перекладачі грецьких духовних книг, виданих слов’янською мовою.

Кирило: Душа, що не знає літер – мертва душа.

Мефодій: Навчу люд ваш святому письму, донесу слово Боже – вашою мовою.

Голос диктора: І прийшла кирилиця в землю руську. Володимир Красне Сонечко поклав початок шкільному навчанню. І казали в давнину: «Солодкий медовий сік і добрий цукор, але краще їх обох розум книжковий.» І залишились нащадкам драго цінні пам’ятки тих часів: «Повість врем’яних літ», «Слово про похід Ігорів», «Повчання Володимира Мономаха».         

( Звучить церковний дзвін)

Дивні часи й роки церкви, життя й чесноти давніх отців ти для нас описав і послідовником їх був ти, славний Несторе, вихваляємо тебе серед отців, співаючи – благословенний Бог отців наших.

Нестор Літописець (читає)

І любив Ярослав церковні статути,

І попів любив дуже, особливо любив чорноризців.

І до книг був прихильний, читав часто

І вдень, і вночі.

І зібрав писців много,

І перекладали вони із грецької на словенську Письмо.

І написали вони багато книг,

І славу цим здобули,

І повчаються за їхніми книгами вірнії люди,

Насолоджуються, навчаючись Божественного слова, -

І велика користь буває чоловікові від науки книжної,

І книги вказують нам,

І навчають нас, як іти шляхом покаяння.

І мудрість, і стриманість здобуваємо із слів книжних.

Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу,

Книги – джерела мудрості,

Книги – бездонна глибина,

І ними в печалі втішаємось,

І вони - узда для тіла і душі.

Голос диктора: Та недовго квітував наш край. Століттями не могли поділити між собою чужі люди славну землю. Монгольські хани, литовські князі, польські пани, московські царі – хто тільки не топтав, не знущався, не принижував.

Катерина 2: Не желаю больше слышать слово Украина! Отныне – это «Малороссия». Приказываю украинский язык считать малороссийским диалектом, разновидностью русского языка. Священникам службу в церквях вести только на русском языке, школы закрыть, книги не печатать.

1 укр. – Чимало хто робив висновок, що всьому кінець, що все українське, напевне ,загине. Постало тривожне питання: бути чи не бути українській мові і самому народові.

2 укр. – Хотіли вирвати язик

               Хотіли ноги поламати,

Топтали під шалений крик,

               В’язали, кидали за грати,

               Зробить калікою з калік

               Тебе хотіли, рідна мати.

1 суч. – Іван Котляревський, Григорій Квітка-Основ’яненко, Тарас Шевченко – ось гордість українського народу, ось його слава!

2 суч. – Пам’ятаєте Шевченкове:

               Ну що б, здавалося,  слова…

               Слова та голос – більш нічого.

               А серце б’ється – ожива,

               Як їх почуєш!..

          1 укр. – Так, іноді влучне слово може замінити собою багатослів’я. Наші предки «стріляли» словами, наче з лука, і точно влучали в ціль.

2 укр. -  Мова наша поетична і ніжна, в ній – невичерпна криниця багатства. І скільки б не звертався до неї, кожного разу відкриваєш щось нове.

(На сцену піднімаються учні початкових класів)

1.             Що за диво наша мова!

Слово тягнеться до слова,

Речення сплітається,

Думка розцвітається.

2.             В – кожнім слові – дивина,

В кожнім слові – таїна,

Дивина, таїна,

Сива, сива давнина.

3.             Де взялося перше слово,

І яке воно було?

Може, любо-пречудово

Розлило навкіл тепло

Слово «мама»?

Дитинчатко прошептало

Ніжно: «Ма…»

І від того прапочатку

Слова кращого нема.

4.             Може, світлом світанковим

Упромінилося в кров

Мелодійно-веселкове

Слово-сонечко «любов».

5.      Чи зійшло, немов зірниця,

І розквітло, як весна,

Чисте, чисте, мов криниця,

Й щедре-щедре слово «На…»

6.                  Є у нас одна країна,

Найрідніша нам усім.

То прекрасна Україна,

Нашого народу дім.

7.                  Хоч маленькі ми ще діти,

Але добре про це знаєм.

Бо зовемось українці,

Українських предків маєм.

1.                  Бо родитись українцем –

Це велика честь і слава.

Рідний край свій полюбити –

        Найважливіша це справа

Читці – Чи всі ми вмієм спілкуватись,

               По-українськи привітатись?

Чи всі вітання наші гречні,

Теплом зігріті та сердечні?

                 А є ж і тут чудесні форми,

                 Питомі українські норми:

                 Шановні і вельмишановні,

                 Панове і товариші.

А побажання – шани повні,

Бо теплі, щирі, від душі.

А в спілкуванні людям личить

Те, що народ від серця зичить:

Здорові будьте, як вода,

Багаті будьте, як земля,

Веселі будьте, як весна!

І ви, добродію, і пане,

Військовий – пане капітане,

І ви, добродійко, і панно

(Хіба звучить не бездоганно?)

                   Й звертання кожне не єдине:

                   І господарко, й господине!

                   Звучить яскраво і ласкаво.

 Але чому? Для вас Цікаво?

                   Тому, що ввічливо, пристойно,

                    Велично, гідно І ДОСТОЙНО!

Ведуча: Зверніть увагу на багатющі можливості нашої мови. Ми будемо читати текст, кожне слово якого починається з літери "Б". "Біля білої берези блукав білий бородань. Борода, брови були білі. Брав бородань бандуру, бурмотів, бубнів. Бандура болісно бриніла".
Ведучий: "Багато бачив бандурист бід батьків, братів босих, багато брехні, безчестя, безкультур'я, братовбивства... Боротися! Безстрашно, безперервно боротися. Благати благословення Божого".
Ведуча: Боже! Бачиш - боса Батьківщина! Бо брат бив брата, батько - батька. Боже! Біль безжалісний! Боже, буде багата будуччина Батьківщини? Буде!".
Ведучий: А скільки в нашій мові пестливих, ніжних форм слів до одного вибраного слова. Ось в англійській мові "хенд" - це просто рука і нічого більше, а у нас: ручка, ручечка, рука, рученька, рученя, рученятко. А які слова можна добрати до слова "мама" - неня, матуся, мамуся, мамочко, матінко.

Читець -  Хто сказав, що наша мова груба?

Груба лиш тому, кому не люба.

Де іще від матінки-матусі

Ти почуєш: спатоньки-спатусі?

Ну яка на світі знає мова

Зменшувальні форми дієслова?

Хоч у нас і кажуть, що невістка

Буцімто чужа у хаті кістка,

Та недавно у одній господі

Чула я таке – повірить годі.

Каже до невістоньки свекруня:

«Ти вже хочеш їстоньки, Віруню?»

Хто ж казав, що мова наша груба?

Груба лиш тому, кому не люба.

Ну скоріше, незбагненна мова,

Лагідно- чарівно- загадкова.

Де ще в світі є така краіна,

Як терпляча Україна-ненька,

Щоб і тих, хто їй завдав руїни,

Звала незлобливо – вороженьки?!

 Голос диктора: Археологи під час розкопок натрапили на зернину, яка пролежала в кризі мільйон років. Зернину поклали в грунт – і вона проросла. Отак і країна: як не лютували морози – вона жива наперекір усьому. Незнищенна зернина українського духу проросла. Рік 1991. Проголошення незалежності  України!

(Кліп «Це твоя – Україна»)

1 суч. – Рідна мово! Запашна, квітуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів, вона встала з колін, як під знялася й наша Україна.

2 суч. – Рідна мова сміливо і гордо звучить і зі студентської лави, і з президентського крісла, чути її і на вулицях міста і на високих трибунах…

1 суч. – Сьогоднішня зустріч – ще одна сходинка до нашого взаємопорозуміння, до родинного єднання в сім’ї вольній, новій.

Читець – Тебе у спадок віддали мені

Мої батьки і предки невідомі,

Що гинули за тебе на вогні.

Так не засни в запиленому томі,

В наткнутій коленкоровій труні –

Дзвени в моїм і правнуковім домі!

Читець – Браття мої, українці, що ж ви наробили?

Свою мову, що від Бога, та й занапастили.

На крамницях, установах, скрізь слова чужинські.

Цураєтесь, чи забули рідні, материнські?

Чом народ, який не є, скрізь свою цінує,

А вам вуха пестить чуже, око вам милує?

Там «МакДональдс», ну а там…- язик не повернеш.

Невже думають увагу швидше цим привернеш?

Хай «Варенична» то буде, а чи «Пиріжкова».

Якщо смачно, прийдуть люди І знову, і знову.

Ви забули пампушки, навіть слово – пишка,

Піццу просите, хотдог, з півметра заввишки.

Чом вас манить так чуже? Це мене дивує,

Чи від слова чужинського краще вам смакує?

І як далі буде так, то чия провина,

Як не буде знати мови жодная людина?

А коли немає мови – немає Держави,

А ми з вами – запроданці, «внуки препогані».

Не навчились цінувати ні мови, ні роду,

А на захист державної товчем в ступі воду.

Та коли ми є Держава, досить шельмувати,

 Треба свою рідну мову над усе підняти.

Задумайтесь, ви – НАРОД! – своєї країни.

Не пройдисвіти, а діти неньки-України.

Читець -  Хто любить, той легко вчить.

Якщо з українською мовою

В тебе, друже, не все гаразд,

Не вважай її примусовою,

Полюби, як весняний ряст.

Примусова тим, хто цурається,

А хто любить, той легко вчить:

Все, як пишеться, в ній вимовляється,

Все, як в пісні, у ній звучить.

І журлива вона, й піднесена,

Тільки фальш для неї чужа.

В ній душа Шевченкова й Лесина,

І Франкова в ній душа.

Дорожи українською мовою,

Рідна мова – основа життя.

Хіба мати бува примусовою?

Непутящим бува дитя!

Читець -  Людське безсмертя з роду і до роду

Увись росте корінням родоводу

І тільки той, у кого серце чуле,

Хто знає, береже минуле,

Хто вміє шанувать сучасне, -

Лиш той майбутнє

Вивершить прекрасне.

(Кліп «Нам є чим пишатися»)

Молитва: Я мовою вкраїнською молюсь,

Коли до серця крадеться тривога, -

За долю України я боюсь, -

З молитвою звертаюсь я до Бога.

І мовою вкраїнською молюсь.

Прошу для України в Бога щастя

І захисту для всіх її дітей,

А мова українська, мов причастя,

Теплом своїм торкається грудей…

О Боже мій – Великий, Всемогутній,

Мою вкраїнську мову порятуй.

І в світлий день пришестя,

В день майбутній

Вкраїні Царство щастя приготуй.

1 укр. – О мово, найцінніше надбання!

                В піснях слова легенькі, як пір’їна,

                В бою – міцніші за підкову для коня.

                Як буде мова – буде Україна!

2 укр.- Далась  мені наука непроста.

Де кажуть мудрі: мова – це людина.

У мови є і серце, і вуста,

І є ім’я красиве – Україна.

1 укр. – Тож хай і надалі мужає

Наша прекрасна мова

Серед прекрасних братніх мов,

Живе народу вільне слово,

Цвіте над нами веселково,

Як мир, як щастя, як любов.

( Виконується танець)